«Війна забрала в мене крила»: у Полтаві відкрили меморіальну дошку загиблому захиснику Валерієві Писаренку
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У Полтаві на фасаді гімназії №11 відкрили меморіальну дошку на честь випускника закладу, сержанта Збройних сил України Валерія Писаренка.
На захід зібралися рідні, друзі, колишні однокласники, вчителі полеглого воїна, представники громади та побратими.
Відкрила меморіальну дошку вдова військовика Оксана Писаренко.
30 січня 2024 року Валерія Писаренка мобілізували до лав Збройних сил України. За старанність, наполегливість і високі результати під час навчання 9 березня 2024 року його нагородили грамотою Міністерства оборони України.
Службу Валерій проходив на посаді сержанта, командира 2-го єгерського відділення 1-го єгерського взводу 1-ї єгерської роти 1-го єгерського батальйону. Його бойовий шлях виявився коротким. Під час виконання бойового завдання на Донеччині, у Покровському районі поблизу міста Українськ, у період із 20 до 23 вересня 2024 року боєць зник безвісти.
Родина тривалий час чекала на нього та сподівалася отримати добру звістку. Однак 1 квітня 2025 року тіло захисника повернули Україні під час репатріації загиблих українських військовослужбовців.
Як розповіли під час церемонії, свій останній бій Валерій прийняв 22 вересня 2024 року. За словами побратимів, він надав допомогу пораненому військовослужбовцю, викликав евакуацію, а після цього повернувся на свою позицію.
«Від мінно-вибухового ураження в голову Валерій загинув. 22 вересня 2024 року перестало битися серце захисника та охоронця своєї родини, щирого українця, справжнього патріота», – зазначили під час заходу.
У березні 2026 року родині оборонця посмертно вручили нагрудний знак «Захисник України – Герой міста Полтава».
«Війна забрала в мене крила»
Найемоційнішим моментом церемонії стала промова дружини загиблого військовослужбовця Оксани Писаренко. Вона говорила про Валерія не лише як про захисника, а передусім як про коханого чоловіка, друга, однокласника та дідуся.
Після загибелі воїна жінка довго намагалася знайти відповідь на питання, чому війна забирає найдобріших людей.
«Я довго шукала відповідь у ночах, коли тиша стає занадто гучною, у спогадах, які приходять без попередження, у тих моментах, коли рука тягнеться до телефону, а потім розумієш: більше ніхто не відповість. Уявіть собі сад: великий, живий, повний кольорів. Які квіти ви зірвете? Звичайно, не ті, що зів’яли. Ви берете найкрасивіші, ті, що пахнуть найсильніше», – сказала вона.
Так, за її словами, і з людьми, у яких війна забирає життя.
Також своїми спогадами про Валерія Писаренка поділилися педагоги закладу.
Після цього присутні поклали квіти до меморіальної дошки.
Довідково
Валерій Писаренко народився 4 березня 1974 року в селі Балюки Великобагачанського району Полтавської області. Він зростав у сільській родині разом із братом Ігорем. Допомагав батькам по господарству, був кмітливим і веселим.
У 1977 році родина переїхала до Полтави. Тут Валерій навчався в школі №11. Учителі згадують його як здібного учня, особливо в точних дисциплінах. Водночас він цікавився музикою.
У 1990 році Валерій став бас-гітаристом шкільного вокально-інструментального ансамблю «Князь Тиші». Музика була важливою частиною його життя. Він любив народну пісню та прагнув своїм співом і грою дарувати слухачам гарні емоції.
Однокласники згадують, що Валерій не терпів брехні та лицемірства й звик жити за покликом серця.
У вересні 1991 року він вступив до Полтавського будівельного інституту імені Юрія Кондратюка.
У 1994-му хлопця призвали на строкову військову службу.
Поза військом Валерій також мав справу, яка вимагала терпіння, точності та любові до матеріалу, – працював із деревом. Саме тому його військовий позивний «Столяр» був для нього особливо символічним.
матеріал підготував/ла: Олександра Клиша
